1785 – 1871

Багатьом православним відоме мальовниче місце під Києвом із дивовижною назвою Феофанія (що означає Богоявлення). Всі, хто бував у цих місцях, надовго запам’ятають чудовий собор святого мученика Пантелеймона, святі джерела, чудовий парк… 

Та мало кому відомо, що у 1861 році на цьому місці був заснований скит чоловічого Києво-Золотоверхо-Михайлівського монастиря. Засновником скиту у Феофанії був наш земляк – нещодавно прославлений у числі святих преподобний Воніфатій, світське ім’я якого – Виноградський Даміан Феодорович (1785 – 1871)

Преподобний Воніфатій Феофанівський народився 1785 року в родині Феодора і Марії Виноградських у селі Михайлівка Олександрійського повіту, територія якого з 1806 року увійшла до складу  Херсонської губернії. Під час хрещення йому було надане ім’я Даміан. З ранніх років Даміан проявляв бажання до навчання і любов до храму Божого. У семирічному віці Даміан був навчений грамоті і вже з цього віку жваво читав церковні та світські книги. Особливу любов Даміан проявляв до молитву у храмі і церковного співу. 

У двадцятирічному віці Даміан дав обітницю Богу присвятити себе чернечому життю, але через слухняність матері він все ж погодився одружитися. Після весілля Даміан переконав свою дружину зберігати цнотливість, і вони жили як брат із сестрою. 

У 1811 році був призваний на військову службу до четвертого Уланського Малоросійського полку і приймав участь у війні 1812 року. Після завершення війни з Францією Даміан повернувся у своє село Михайлівку, де продовжив 25-річну військову службу. 

Певний час спільно з дружиною Даміан успішно веде домашнє господарство. Але думки про чернецтво не полишали його, і за кілька років він вирішив усе ж таки виконати свою обітницю. За згодою з дружиною, він залишив їй половину маєтку, а іншу частину пожертвував церкві та незаможним, після чого вирушив до Києва.

Подвижницьке життя Даміана у Києві розпочалося зі справ милосердя, де він спільно є Іоанном Босим опікувався бідними паломниками. Згодом був прийнятий на послух у Київський Михайлівський Золотоверхий монастир. У 1854 році Даміан приймає чернечий постриг з ім’ям Воніфатій і отримав обов’язок доглядати за мощами святих угодників. Незабаром Воніфатій був висвячений на диякона, а в 1860 році – на священика. У 1861 році Воніфатій стає  засновником та благоустроітелем  скита в місцевості Феофанія під Києвом (нині Пантелеймонівський жіночий монастир). За отця Воніфатія в скиту було запроваджено щоденне богослужіння і невсипуще читання Псалтиря, зведено храм на честь Всіх Святих, а також чернечі келії та готель. Стараннями святого до скиту було підведено питну воду від найближчого джерела, а над самим джерелом зведено каплицю.

Насельники обителі бачили у своєму настоятелеві зразкового ченця, цілком відданого Богу і Церкві. Його життя представляло безперервний молитовний подвиг. Крім встановленого правила, він щодня читав два акафісти – Ісусу Христу і Пресвятій Богородиці, а також щотижня прочитував два Євангелія. За його подвигами Бог дав преподобному дар прозорливості. За рік до блаженної кончини святий відчув сильне виснаження сил, але не впадав у відчай. Він не міг відвідувати богослужіння в храмі, але щодня слухав його зі своєї келії, огородженої від церкви лише дерев’яною стіною. Він не полишав своє молитовне правило, але не маючи змоги стояти, звершував його, впавши на коліна. За місяць до смерті він остаточно зліг. 27 грудня 1871 року преподобний Воніфатій, причастившись Святих Таїн, відійшов до Господа. Угодника Божого поховали біля вівтарної стіни Всіхсвятського храму, але за радянських часів внаслідок перебудови могила ігумена Воніфатія не збереглася.

23 грудня 2010 року Священний Синод Української Православної Церкви причислив подвижника благочестя ХІХ століття Воніфатія до списку місцевшанованих святих.

В Олександрійській єпархії також вшановують пам’ять преподобного Воніфатія. Щорічно, 9 січня в Свято-Покровському кафедральному соборі  відбувається святкова соборна Божественна Літургія, яку очолює преосвященний митрополит Боголєп у співслужінні благочинних та священнослужителів єпархії. В останні роки православні особливо звертаються у своїх молитвах до преподобного Воніфатія за збереження своїх рідних і ближніх воїнів, зниклих безвісти та убієнних на полі брані. Пам’ятаючи євангельські слова про те, що той хто був особливо іскушаємим в тих чи інших ситуаціях, той може також допомогти іншим в тих чи інших тяжких обставинах, ми віримо, що святими молитвами преподобного Воніфатія Господь допоможе нам в наших молитвах. 

Преподобний отче Воніфатіє, моли Бога за нас!

ДУХОВНІ НАСТАНОВИ ПРЕПОДОБНОГО ВОНІФАТІЯ

Де Бог, там немає зла. Все, що походить від Бога, мирне та корисне і приводить людину до самоосуду та смиренності.

Віра без діл мертва є (Як. 2, 26), а справи віри суть: любов, мир, довготерпіння, милість, смирення, несення хреста і життя за духом. Лише така віра ставиться в правду. Справжня віра не може залишатися без діл; хто істинно вірує, той неодмінно творить добрі справи.

Надія є сміливістю істинною до Бога, даною в серці людини від Божого натхнення і освіти.

Хто любить себе, той любити Бога не може.

Бійся Бога, говорить премудрий, і заповіді Його бережи (Екл. 12, 13).

Два види страху: якщо не хочеш робити зла, то бійся Господа, і не роби; і якщо хочеш робити добро, то бійся Господа, і роби.

Для збереження миру душевного також усіляко має уникати засудження інших. Поблажливістю до брата і мовчанням зберігається душевний світ. Коли в такому устрої буває людина, то отримує Божественні одкровення.

Щоб не впадати в осуди ближніх, слід слухати себе; ні від кого не приймати поганих звісток і бути до всього мертвим. Коли хтось на тебе бреше і обмовляє, терпи з радістю. А коли хтось особливо тебе скривдить, не обурюйся і не суперечиш, пробач проси.

Треба йти середнім шляхом, не ухиляючись ні на ясно, ні на шуї (Прип. 4, 27), духу давати духовне, а тілу тілесне, необхідні підтримки тимчасового життя. Не повинно також і громадського життя відмовлятися в тому, що воно законно вимагає від нас за словами Писання: віддайте Кесареві Кесареве та Богові Божому (Мат. 22, 21).

Будь-який успіх у чомусь має відносити до Господа і говорити з пророком: не нам. Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу.

Як у будь-якій хворобі є лікування, так і всякому гріху є покаяння.

Справжній піст полягає не в єдиному виснаженні плоті, а й у тому, щоб ту частину хліба, яку ти сам хотів би з’їсти, віддати голодному. Блаженні голодні та спраглі праведності, яко тії наситяться (Мат. 5, 6). 

Забери гріх і хвороб не буде; бо вони бувають від гріха, як це стверджує святитель Василь Великий: «Звідки недуги? звідки тілесні ушкодження? Господь створив тіло, а не недугу; душу, а не гріх. Що ж найбільше корисно і потрібно? З’єднання з Богом і спілкування з Ним через любов. Втрачаючи цю любов, ми відпадаємо від Нього, а відпадаючи, наражаємося на різноманітні недуги» (Про те, що Бог не є причиною зла, ст. 213).

Хто переносить хворобу з терпінням і подякою, тому зараховується вона замість подвигів або навіть більше.

Ніщо не може так укорити душу, як убогий стан. Мовчи, терпи, молись, будь лагідний, смиренний, з усіма мирними, і врятуєшся.

Смиренномудрість полягає: жити за Божими заповідями, робити добрі справи і шанувати себе всіх гірше і грішніше.

Любов полягає у відхиленні від своєї волі і в досконалому послуху Божому слову.

За образу, яка б вона не була, не повинно помститися, але, навпаки, прощати кривдникам від серця, хоч би воно й противилося цьому, і схиляти його переконанням слова Божого: якщо не відпускаєте людям їх провини, і батько ваш небесний не відпустить вам гріхів ваших (Мат. 6, 6, 6). Моліться за тих, хто творить вам напасті (Матв. 5, 44).

Не слід живити в серці злоби чи ненависті до ближнього – ворогуючого, але маємо любити його і, скільки можна, творити йому добро, дотримуючись вчення Господа нашого Ісуса Христа: любіть вороги ваші, добро чиніть ненавидящим вас (Мат. 5, 44).