Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна.
Вже п’ятий рік ми втрачаємо кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.
На жаль, сьогодні наша громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі, щоб провести в останню дорогу свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України, мешканця села Іскрівки Джуся Дениса Юрійовича.
Кортеж із тілом молодого Захисника зустрічали з прапорами та квітами, стоячи на колінах. На прощання прийшли рідні, друзі, знайомі, військові, усі, хто знав загиблого. Проводжали Дениса з усіма військовими почестями. У супроводі проникливої музики та почесної варти похоронна процесія в жалобі рухалася вулицями селища Петрового та села Іскрівки до рідної домівки, де на Дениса так довго чекали. Чекали живим.
Після прощання на рідному подвір’ї багатолюдна процесія рушила до місцевого кладовища села.
Зі словами скорботи та підтримки до рідних звернулися селищний голова Світлана Тилик та староста Людмила Красноштан.
Державний прапор на труні, військові почесті та Державний Гімн — це була остання земна вдячність Джусю Денису за наші мирні та спокійні ранки. Військові вручили рідним загиблого Державний Прапор України. На честь воїна пролунали залпи військового салюту.
Ми висловлюємо щирі співчуття родині полеглого Героя. Жодні слова не вгамують болю від втрати сина, онука, брата, але пам’ять про Дениса та його добре серце житиме вічно. Війна забрала його життя, але вона не зможе забрати нашу вдячність і пам’ять Герою.
Нехай світлий спомин про мужнього українського воїна Джуся Дениса Юрійовича назавжди залишиться в наших серцях та спогадах його рідних, земляків і побратимів.
Чин православного поховання звершив благочинний храмів Петрівського округу Олександрійської єпархії Української Православної Церкви протоієрей Димитрій Городецький.
Текст: Петрівська Селищна Рада



