ПАСТИРЯМ, ДИЯКОНАМ, ЧЕРНЕЦТВУ ТА ВСІМ БОГОЛЮБИВИМ ЧАДАМ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ
Церква знову закликає нас дотримуватися посту. Широко відомий вираз «постуємо постом приємним». Звісно, піст має бути «приємним» насамперед Господеві. Добре, якщо і тому, хто постує, теж «приємно», коли піст дається без внутрішнього роздратування. Хоча потрібно зазначити, що не наш настрій є критерієм «приємності» посту, але Бога, якийвстановив піст ще у раю.
Коли православні вітають один одного з постом, та бажають його душекорисного проходження, часто в цих привітаннях чується певний трагізм. Можна подумати, Великий піст – це мізерні норми хліба та сон в мішку з власяниці?! Наче б то пройде Прощена неділя, і як згустяться хмари, та як налетять бісовські полчища, і як почнуть вони нас мучити, спокушаючи смаколиками, «м’ясами і тілесами», вином та свавіллям… Можливо, за такими емоційними хвилюваннями ми просто намагаємося виправдати завчасно зрозумілу нам духовну неспроможність? Звісно, спокуси під час посту загострюються, тільки не треба панікувати! Не потрібно мучити себе передчуттям посту, вигадуючи драму,та посилено входити в роль. Нам необхідно навчитися спокійно приймати та розуміти піст як необхідну грань християнського життя. Часом, особливо для тих, хто ще не зміцнився, це уявляється неможливим через популярні в безрелігійному середовищі обурення: «Пости вигадали монахи для монастирів!», «Багато хто постуванням посадилисобі здоров’я». «Піст душить свободу у Христі своїм законництвом». «Чи не байдуже Богові, що я буду їсти: рибу чи м’ясо?».
Звісно, всі ці тези можуть бути справедливими лише для тих, хто просто шукає виправдання власному невігластву та не бажає розлучатися зі звичним способом життя. Для народу ж церковного не зайвим буде нагадати про те, що традиція християнського посту – це органічне продовження старозавітної традиції в оновленому дусі. Як пише святитель Василій Великий: «Піст – дарунок давній, який не в’яне, не старіє, але ж безупинно оновлюється та квітне у всій красі».
Тобто, у Христі весь попередній зміст Божественного Одкровення, остаточно набуває змісту, стає явним та досягає повноти. Як зауважує протопресвітер Олександр Шмеман: «Піст є стан очікування, підготовки до явлення месіанського Царства», і монахи тут ні до чого! Вони нічого не вигадували, а просто влаштовували своє життя на принципах Євангельської істини. Якщо і можна погодитися з твердженням, що пости укладені монахами, то лише в тій частині, що в чернецтві як способі життя, який усіляко присвячений очищенню, обоженню, спасінню душі, найбільш глибоко досліджувалися та вдосконалювалися засоби досягнення споглядального життя, зосередженого самозаглиблення та покаянного самовипробування.
Хтось заперечить, але ж Месія прийшов, чи випливає з цього, що в новозавітну епоху піст недоречний? Аж ніяк. Сам Господь казав, що «прийдуть дні, коли заберуть від них нареченого, і тоді поститимуть в ті дні» (Лк.5:35). Ці дні настали. Тому й постуємо. Настали не в тому сенсі, що нас розлучили із Христом, Він з нами! Але Царство Його поки що не відкрилося в повноті. «З вознесінням Господа, –пише о. Олександр Шмеман, – почалося нове очікування – очікування другого пришестя Христа у славі, Його Царства. Як історія Старого Заповіту була звернена до пришестя Месії, так історія Нового Заповіту звернена до повернення Царя у славі для остаточного царювання. І те, що знає та має Церква в Таїнстві вже зараз, ще буде явлено як кінець світу та Суд».
Нагадаю вам, мої дорогі, й про те, що сутність посту визначається своєю ціллю, а не способом постування. Тому залиште різного роду упередження щодо шкідливості посту для здоров’я. «Передусім, – говорить Янгол мужу апостольському, Єрму, – утримуйся від усілякого поганого слова та злої похоті, і очисти серце своє від всякої метушні віка цього. Якщо дотримаєшся цього, піст буде праведний».
Щодо постування за приписами Типікону, то це не догма, а зразок, орієнтир. Якщо хтось, охоплений «ревнощами не по розуму», починає постувати в точності за Церковногоуставом, не вмикаючи власну голову, не беручи до уваги ані стан власного здоров’я, ані умови проживання, не порадившись попередньо з духівником (хоча, духівники теж різні бувають, про проблему “младостарців”, думаю, всі в курсі), то не Типікон чи Церковний календар винні або їх укладачі. На сторінках Типікону достатньо часто зустрічаються застереження, які вказують на те, що його вказівки – для здорових людей в звичайних умовах життя. Все, що виходить за межі норми, вимагає підходу з міркуванням. Знову й знову необхідно відмітити, що тілесний піст не складає суттєвої частини посту як феномена релігійного життя. Піст – не дієта. «Корисний нам піст тілесний, – пише свт. Тихон Задонський, – бо слугує нам для умертвіння пристрастей; але піст душевний обов’язковопотрібен так, що й тілесний піст без нього є ніщо». Тілесний піст у цьому разі сприймається як деяка підготовча основа, але не більше. Істотними властивостями повноцінного посту є молитва, милостиня, приборкання пристрастей та миротворчість – це не наслідки посту, не щось до нього супутнє, а його складові частини. «Закон посту, – пише свт. Ігнатій (Брянчанінов), – будучи за зовнішнім виглядом закономдля черева, по суті є закон для розуму», бо, як говорить свт. Григорій Ніський: «Яка користь від тілесного посту, якщо розум нечистий?».
Отже, піст – це спроба дати покаліченій гріхом душі костиль, аби вона на нього сперлася; дати їй, безхребетній, корсет, не в якості протеза, а для підтримки, щоб все правильно зрослося та загоїлося, і вона навчилася б триматися прямо, гідно своєї богоподібної сутності; дати їй тренажер та комплекс вправ, щоб вона крок за кроком долала наслідки тяжкої, паралізуючої хвороби гріха.
Піст – це тягар, ярмо. «…бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:30). Що означає «добре іго»? «Іго-ярмо» Христа добре в тому сенсі, що воно – гарне для всіх; воно зручне, підходить кожному по його шиї. І говорити в цьому контексті про неволю – те саме, що, перебуваючи у спорідненості з ким-небудь розмірковувати – чи вільні ми себе вважати їхніми родичами чи ні?
Необхідно чітко засвоїти: коли ми приймаємо Хрещення, то беремо на себе обов’язки жити за заповідями Божими та церковними правилами. Якщо нам це не подобається, у нашій волі відмовитися їх виконувати, але тим самим ми поставимо себе поза Церквою. «Всі ви, що в Христа хрестилися, в Христа одяглися» (Гал. 3:27). Що означає одягнутися у Христа? Очевидно, що в хрещенні відбувається суттєва зміна всього внутрішнього та морального устрою людини. Вона стає Христоподібною. Святитель Златоуст говорить: «Чому він не сказав: всі, хто во Христа хрестилися, від Бога народилися? Тому що використаний їм вислів більш сильний та величніший. Бо якщо Христос є Син Божий, і ти в Нього одягнувся, маєш Сина в самому собі, і Йому уподібнився, то ти приведений через це в одну з Ним спорідненість і в той самий образ». Хіба можемо ми, розуміючи це, говорити про «церковний деспотизм» та відсутність свободи в нашому духовному житті?
Сьогодні, мені особливо хотілося б звернути вашу благочестиву увагу, і на те, що стрижень Типікону – апостольський дух аскези, який спонукав християн в усі часи «вважати за сор» (Флп. 3:8) блага світу цього! (Усвідомлення присутності в цій книзі новозавітного світоглядного розуміння, яке пронизує весь її зміст, власне кажучи, і дозволяло деяким вченим називати Типікон богодухновенноюкнигою. Тут мені одразу згадується поблажливо-зневажливеставлення до цієї «застарілої» книги з боку семінаристів; хто знає, можливо це в багато чому визначає і рівень благочестя наших сучасних пастирів…). Зазначимо, що слово «сор» означає не просто яке-небудь сміття, порох під ногами, а відходи. Це слово відноситься до таких речей як обгризені останки; гидота, на кшталт купи гною; їжа, яку тіло відкидає як непридатну; недоїдки їжі після свята, тощо. Тому слова апостола потрібно сприймати не просто як нравоповчання, а заклик змінитися.
До сказаного слід додати й проблему марнославства. Господь вказує на необхідність берегтися від спокуси виставити свою чесноту на загальний огляд, щоб марнославство не зробило піст безплідним, а то й згубним. Цікава думка у Єфимія Зігабена: «…Він переконує висловлювати своє вдоволення під час посту знаком радості, щоб і від людей сховатися, і полегшити тяжкість посту радістю, що знищує скорботу».
Наостанок наведу чудову пораду преподобного Серафима Саровського. Якось до преподобного прийшла одна віруюча жінка, яка клопотала про свою дочку, щоб видати її заміж за гарного нареченого. Зрозуміло, що для неї це питання булопершорядним, як і для її доньки, тому що потрібно створювати нову родину! Старець їй каже: «Коли ти і твоя дочка вибиратимете підходящого чоловіка, то перш за все запитайте, чи дотримується він постів. І пам’ятайте: хто не дотримується постів – той не християнин, ким би він себе не вважав» …
Великий Піст – передує ВЕЛИКОДНЮ, а він – це прорив життя вічного крізь тимчасове, прорив на територію поневолену процесом розпаду, приречену на вимирання, він – прорив життя у простір смерті та війни, де все народжується, здавалося б, лише для того, щоб померти, де з першим криком новонародженого вже починає цокати зворотний відлік … ПАСХА прийде і нагадає, що все, що віддаляє нас від Бога – брехня та шантаж, націлений на придушення волі до спасіння, волі до зусиль, без яких Царства Божого не досягти. А Господь державу смерті вже зруйнував, залишилося тільки визначитися, чи з Ним ти, і якщо так, то і над тобою смерть владна лише фізично, та й то ненадовго… Свято попри все обов’язково прийде! І долучить нас до вічності, даючи відчути небесну радість, що колись вторглася в наш світ у конкретний історичний момент; подія, яка не пішла безповоротно в минуле, але перебуває у вічності і з вічності знову і знову проривається до нас як ковток, подих небесного життя. А піст – підготовчий період, який передує цьому подиху, період усвідомлення свого полоненого стану, своєї віддаленості від Батьківщини Небесної і, водночас, період утвердження у своїй приналежності йому: період осмислення свого небесного покликання, своєї богоподібної природи. Наскільки піст відповідає своєму призначенню, наскільки він «приємний» Богу, настільки й долучення до благодаті свята повніше.
Ну і на кінець, з побажаннями приємного посту, хотів би дати вам отці, брати та сестри благословіння – вивчити псалом Давида – 24. Прошу пробачити мене заради Христа і помолитися за мене грішного.
м. Олександрія,
Великий Піст 2024 р.
смиренний + Боголєп, митрополит Олександрійський і Світловодський
