3 липня 2025 року з глибокою скорботою Знам’янська громада провела в останню путь воїна Руслана Шадманова.
Руслан народився 3 січня 1979 року в Туркменістані. У дитинстві переїхав до України, де навчався у ЗОШ №1 м. Знам’янка, здобував професію у ПТУ №3, а також у місті Козятин за спеціальністю «провідник вагонів». Згодом вступив до Центральноукраїнського національного технічного університету, але закінчити навчання не вдалося…
Як справжній патріот він добровольцем пішов захищати рідну Україну.
Служив кулеметником, згодом — стрільцем. Брав участь у бойових діях у складі Збройних Сил України. Відзначився стійкістю і мужністю, побратимською вірністю та щирим серцем.
За свою службу був нагороджений:
· медаллю «Ветеран війни»,
· відзнакою Кіровоградської області «За мужність та відвагу»,
· Почесною грамотою Знам’янської міської ради з нагоди Дня Захисника України.
Загинув у Донецькій області під час виконання бойового завдання…
Громада зустрічала Героя «живим коридором», стоячи на колінах.
У прощальній промові Знам’янський міський голова Володимир Сокирко звернувся до батьків, рідних, дузів воїна і присутніх:
– Дорогі рідні, побратими, мешканці громади…Сьогодні ми схиляємо голови в скорботі, прощаючись із нашим Захисником — Русланом Мурадовичем Шадмановим. Важко підібрати слова, коли серце розривається від болю. Ще один син України став ангелом-охоронцем нашої землі… Ще одна родина втратила найдорожче — сина, батька… А вся громада — гідного, світлого, відважного сина України. Руслан був тим, хто не ховався за чужими спинами. Він був там, де найважче. Там, де вирішується майбутнє нашої країни. Зброєю, серцем, життям він захищав наше право жити — вільно, спокійно, з вірою у завтрашній день. Його ім’я навіки вписане в історію нашої громади й України. Сьогодні ми проводжаємо Героя в останню путь. Але він не пішов у небуття. Він живе в кожному, хто не здається. У кожному нашому дні — мирному, вистражданому. У дитячому сміху, у вишитих рушниках, у вільному українському слові.
Шановні рідні Руслана… Немає більшого болю, ніж втратити того, кого любиш. Нехай Господь дає вам сил пережити це горе. А ми — громада, вся Україна — завжди будемо пам’ятати, кого завдячуємо своїй волі. Руслане… Дякуємо тобі. Царство Небесне. Вічна пам’ять. Герої не вмирають…”
Під час прощання зворушливу промову виголосив побратим Руслана, друг Олександр Захарчук — з глибоким болем і великою гордістю він згадав про незламний характер друга, його хоробрість, силу, людяність і здатність підтримати навіть у найтяжчу мить.
Особливим і символічним моментом церемонії стали поетичні рядки, що пролунали з вуст волонтерки евакуації загиблих Олени Корнілової. Її віршоване звернення стало прощальним словом, наповненим вдячністю, світлом і вірою. Прості, щирі слова торкнулися сердець усіх присутніх.
Зворушливі слова лунали від священника, який наголосив:
“Добро завжди перемагає зло. Руслан зробив найвищу жертву заради нашого з вами життя. Царство Небесне тобі, Руслане. Низький уклін мамі, яка виховала Героя…”
Царство Небесне і вічна пам’ять воїну Руслану.
