ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІЙШОГО БОГОЛЄПА,
МИТРОПОЛИТА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО ТА СВІТЛОВОДСЬКОГО,
ПАСТИРЯМ, ДИЯКОНАМ, ЧЕРНЕЦТВУ ТА УСІМ БОГОЛЮБНИМ ЧАДАМ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ
Возлюблені в Господі пастирі, диякони, всечесні іноки та інокині, брати й сестри.
Щиро вітаю вас усіх: ХРИСТОС ВОСКРЕС!!!
І знову, дорогі мої, ми зустрічаємо Пасху Христову в дещо пригніченому стані, з печаллю та тривогами. Війна та пов’язані з нею події, які ми переживаємо, залишають в наших душах рани і ставлять перед нашою вірою багато питань. Чи можна відновити те, що було «розірвано», зберегти те, що «висить на волосині»? Адже, святкуючи Христове Воскресіння, ми проголошуємо перемогу життя над смертю: «Смерть! Де твоє жало? Ад, де твоя перемога? Воскрес Христос, і немає жодного мертвого у гробі….». Але разом з цим ми бачимо на власні очі і чуємо страшні новини про те, що смерть усе ще косить навколо нас, що вмирають ближні, вмирають молоді, вмирають дорогі — де ж втілення цієї благої звістки про перемогу життя?
Насамперед – не треба кривити душею і вдавати, що наша віра це щось відсторонене від справжнього життя. Потрібно чесно визнавати труднощі прийняття нашою слабкою вірою тієї реальності, в яку ми всі занурені. Головне, щоб у цьому процесі миротворчість була основним стрижнем.
Для християн Пасха визначає дещо фундаментальне. Прийнявши правду воскресіння Христа, ми вже не поглинуті безоднею відчаю та Богозалишеності, для нас вже не є страшною нездоланна розлука з Творцем. Пасха зцілює нас від усіляких сумнівів, являючи нам люблячого Отця. У ній ми бачимо, знаємо, чого ця любов Богові коштувала. Христос вмирає за нас, аби ми вірили, аби ми пізнали Його любов та були врятовані. А ми – чим можемо відгукнутися на цю любов? Ми можемо цю любов прийняти благоговійно, трепетно навчившись любити, і все своє життя перетворити на подяку. Справою людини, яка сприйняла воскресіння Христове як реальність, мають бути старання не допустити, аби зло ширилося! Як християнам нам необхідно протистояти злу: кожному на своєму місці. Воїн повинен добиватися припинення зла тими засобами, які в його розпорядженні, а людина в тилу не повинна злу дозволити проникнути в своє серце, яке має навчитися жертовної любові. І потихеньку відвойовувати територію любові у сатани.
Якщо в людині кипить ненависть, це небезпечно. Якщо в ній осад злопам’ятства визначає відношення до людей, то в ній немає правди Пасхи. Гріх – це не вчинок, гріх – це стан, і якщо людина дозволяє гріху в собі жити та домінувати, то решта вже не має значення. Пам’ятаєте, нещодавні часи пандемії? Коли зустрічалися в храмі «масочник» та «безмасочник». «Масочник» з ненавистю дивився на «безмасочника», який міг всіх заразити. А «безмасочник» зі зневагою дивився на «масочника», мовляв, боягузливий, малодушний… Вони один одного зовсім не знають, але люди завжди знайдуть, на якому ґрунті розділитися та ворогувати один проти одного, аж ніяк не вважаючи свій стан гріховним. Іноді такі люди можуть сказати про це навіть на сповіді, не жалкуючи про це, не борячись з цим в собі.
Розумієте, возлюблені, людина може мати власну думку відносно деяких подій, процесів, але вона не повинна помилятися щодо якості того, що відбувається в її серці, і якщо вона переживає злість і ненависть, то в неї є вибір, як ставитися до цього – як до належного чи як до порочного. І ось залежно від того, як вона до цього ставиться, вона або є християнином, або внутрішньо відрікається від Воскреслого Господа, забувши про Нього. Ось чому Пасха – це ще й пізнання правди про себе.
Брати та сестри, як же нам в повсякденному житті не вистачає пам’яті, що Христос Воскрес! Ми живемо так, наче Він і не воскресав. Про віру в воскресіння Христове має свідчити наша безперервна радість, тому що переможена смерть. Так, поки що вона намагається чіпати, що може, намагається сатана людей відвоювати собі, і, на жаль, не зовсім безуспішно, але ми не приречені бути його жертвами. В житті буде багато такого, що буде відтягувати нас від Христа, відривати, відводити, душу отруювати і робити перебування Христа в ній неможливим. Наша важлива задача – слідкувати за собою, цього не можна допускати. Слідкуйте за своєю душею! Не заради благополуччя, не заради виживання, не заради психічного здоров’я. Але заради того, щоб не відкинути любов воскреслого Христа своїм чужим духу Євангелія настроєм. Тому що ми, долучившись до Христа в таїнстві Хрещення, покликані й до воскресіння з мертвих, до вічного життя, і це справжня радість! Усі думки мають бути про це! Господь воскрес і повідомив нам, що на нас чекає, і що попереду у нас – зустріч. Усі думають – попереду Страшний суд… Але спочатку всезагальне воскресіння.
Як ніколи раніше, у кошмарі сьогоднішнього дня, необхідно сконцентруватися на тій істині, що Христос воскрес! Не заспокоювати себе, а просто звернутися до цього як до тієї реальності, на фоні якої все інше є другорядним. Якщо Христос воскрес, і ми це прийняли, то радість повинна перемогати будь-яку скорботу. І в той самий час робити нас відкритими до чужої скорботи. Тому що Господь в кінці часів прийде не карати, а відтерти сльозу кожного скорботного. І якщо людина хоче бути з Христом, вона має теж цьому слідувати, теж бути такою самою – тією, хто витирає комусь сльози. Як багато сьогодні тих, кого війна змусила круто змінити своє життя, і хто так потребує втіхи. Сьогодні наша місія в тому, щоб перемагаючи безперервний біль від усього пережитого, долаючи всі спокуси, приводити людину до Христа, ставлячи єдність з Ним, єдність церковну, любов до Бога та ближнього вище за все те, що розділяє сьогодні людей навіть у сім’ях. Не беруся давати поради, але навіть якщо людина на фронті, і там вона повинна постаратися берегти своє серце від зла настільки, наскільки це можливо. Війна, дасть Бог, мине, і я сподіваюся, що кінець війни не співпаде з кінцем світу, і нам доведеться відновлювати те, що зруйновано…, інфраструктуру відновити буде простіше, аніж зруйноване людське серце, проте саме це серце і буде визначати наше нове життя.
Пасха для православних є і лишається серцем року. Неважливо, що відбувається у світі, важливо те, що відбувається в твоєму серці. Збоку здається, що Церква сьогодні обрала тактику бездіяльності, але в своїй «бездіяльності» ми обираємо найбільш незвичну для сучасного світу тактику – шукати Божественну волю, просимо Бога вирішити всі наші проблеми. Це здається чимось повністю «божевільним», нелогічним. Тому що збоку ж видніше, і «треба щось робити». Що ж залишається? Молитися та чекати. І ми повинні зрозуміти та прийняти, що молитва – означає більше, аніж усі «альтернативні плани» разом узяті, і вона точно буде почута.
Маючи нагоду, хотів би разом з привітаннями, принести всім вам дорогі отці, браття і сестри свою щиру вдячність за ваш подвиг сповідників, за ваше терпіння та віру, любов та милосердя, за вашу відданість тому служінню до якого ви покликані. Пасха і в цьому році проходить від звуки сирен, вибухи ракет… Але це ніяк не відміняє Пасхальної радості, яка живе в серцях віруючих. Зовні та зсередини ми стиснуті, проте в душах наших лунає – «Христос Воскрес»! Тому що ця подія залишається для нас найважливішою і, головне, вічною. Тільки не забудемо, що кожному з нас на шляху до вічної Пасхи потрібно буде пройти через особисту голгофу та браму смерті. Такий шлях усіх людей.
Пам’ятайте, вірні! Остаточна перемога залишиться за Воскресінням, яке у нас диявол ніколи не забере! Христос Воскрес, а, значить, все у нас буде добре! Тому що «от смерти бо к жизни и от земли к небеси, Христос Бог нас преведе, победную поющия –
ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ ИЗ МЕРТВЫХ»!
Зі щирим побажанням усім нас в Царстві Божому святкувати вічну Пасху,
смиренний +БОГОЛЄП, митрополит Олександрійський та Світловодський
ПАСХА ХРИСТОВА 2024 р. місто Олександрія