Точної дати дня народження Василія Миколайовича Никифорова поки що не вдалося встановити, не за всі роки збереглися метричні книги м. Олександрії.
Але зберігся метричний запис з відомостями про день народження у вічність, про день і місце поховання Василія Миколайовича Никифорова (1832 – 09.04.1908) – священнослужителя, церковного і громадського діяча, першого православного краєзнавця міста Олександрії, члена історичних та археологічних товариств, автора праць з історії заселення Олександрійського повіту та церковної історії Херсонської єпархії, міста Олександрії, Олександрійського, Єлисаветградського повітів Херсонської губернії.
НИКИФОРОВ ВАСИЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
(1832 – 9.04.1908)
Василій Миколайович Никифоров народився у 1832 році в родині священника Свято-Миколаївської соборної церкви міста Олександрії – Миколи Матвійовича Никифорова та його дружини Марії Петрівни. По закінченню Олександрійського повітового училища, Василій Никифоров навчався в Єлисаветградському духовному училищі. У період 1848 – 1855 років продовжив навчання в Одеській духовній семінарії. Василій мав намір займатися наукою та продовжити навчання… Але після смерті батька змушений був повернутися до рідного міста Олександрії, щоб матеріально підтримати свою родину.
23 листопада 1858 року Василій Миколайович Никифоров висвячений у священики і призначений до Успенського собору повітового міста Олександрії, Херсонської губернії. Протягом 40 років він прослужив в Успенському соборі. Довгий час займав посаду другого священика, а 14 серпня 1890 року єпархіальним начальством був призначений настоятелем Успенського собору. А 2 травня 1893 року ієрей Василій Никифоров удостоєний сану протоієрея. Протягом зазначеного періоду Василій Миколайович Никифоров додатково виконував інші обов’язки, більшість яких на громадських засадах. З 1872 року він займав посаду директора Олександрійського повітового тюремного відділення. 9 квітня 1974 року Василій Миколайович Никифоров затверджений законовчителем підготовчого класу Олександрійської жіночої прогімназії, а з січня 1876 року додатково був призначеним законовчителем інших класів Олександрійської жіночої прогімназії. У жовтні 1880 року Василій Миколайович Никифоров одержав запрошення викладати Закон Божий до Збірної навчальної команди другої запасної кіно-артилерійської бригади, на цій посаді він був затверджений у 1882 році. 2 жовтня 1881 року призначений помічником благочинного Олександрійського округу, Херсонської єпархії. А з листопада 1884 року Василій Никифоров виконував обов’язки наглядача церковно-приходських шкіл Олександрійського повіту. 15 жовтня 1885 року, за особистим проханням, був звільнений від займаних посад наглядача і законовчителя прогімназії, а 31 грудня 1885 року призначений законовчителем Олександрійського повітового училища, посаду якого обіймав до 24 жовтня 1892 року. Починаючи з 4 серпня 1890 року і по 25 листопада 1893 року Василій Миколайович Никифоров був головою Олександрійського повітового відділення єпархіальної училищної ради.
У 60-ті роки ХІХ століття в Олександрії відкриваються земські повітові та судові мирові установи, в яких Василій Миколайович Никифоров приймає безпосередню участь в якості священнослужителя і небайдужого громадянина. Він служить молебни, освячує нові приміщення, приймає участь у засіданнях земських повітових зібраннях та з’їздах мирових суддів, говорить промови, дає пастирські настанови перед прийняттям присяги гласними олександрійського земства… У 80-ті роки ХІХ століття Василій Никифоров приймає активну участь в заснуванні і організації роботи першої в Олександрії громадської бібліотеки, входить до складу першої її дирекції, оскільки на той час обіймає посаду законовчителя Олександрійського повітового училища.
У 1898 році, після смерті сина Лонгина, протоієрей Василій Никифоров виходить за штат. Восени 1899 року разом з дружиною виїхав до Одеси. На основі Резолюції преосвященного Архієпископа Іустина від 16 листопада 1899 року протоієрей Василій Никифоров призначений духівником Одеської семінарії та законовчителем зразкової двокласної школи при семінарії. Додатково до основної служби Василій Никифоров був позаштатним членом єпархіальної училищної ради, яка опікувалася станом 7 єпархіальних відділень Херсонської губернії. За роки священства Василій Миколайович Никифоров був нагороджений: набедреником (1833 р.), камилавкою, наперсним Хрестом, орденом святої Анни 3-го і 2-го ступенів.
У 1905 році після смерті дружини Маріани Іванівни (1831 – 23.10.1904), Василій Миколайович залишає м. Одесу і знову повертається до Олександрії, де проживав у своїх рідних, на Миколаївській вулиці біля Свято-Миколаївської церкви. Будинок у якому проживав Василій Никифоров (скоріш за все – у доньки Анастасії) на початку 60-х років ХХ століття знаходився по вул. Пролетарській, № 6, знесений напередодні будівництва навчальних майстерень середньої школи № 2.
9 квітня 1908 року (дата вказана за ст. ст.) відійшов у вічне життя заштатний священик Херсонської єпархії, літописець і краєзнавець рідного краю, громадський діяч Олександрійського повіту і справжній громадянин рідного міста Олександрії – Василій Миколайович Никифоров. До останніх днів він “не покидав пера та книги і завжди цікавився справами церкви і духовної школи”. 11 квітня 1908 року Василій Миколайович Никифоров похований на Олександрійському міському цвинтарі.
У «Херсонських єпархіальних відомостях» за 1908 рік, № 10-11 вказано, що після смерті Василя Миколайовича Никифорова, залишився рукопис праць до якого увійшли записи подорожей Василя Никифорова по Олександрійському повіту і Херсонській губернії, записи занять на археологічних з’їздах, відомості про єпископів, яких йому довелося бачити (всього 57 осіб). У рукописах були дані про заселення краю і поселення Олександрійського та Єлисаветградського повітів Херсонської губернії, історія заснування Олександрійського повітового училища, будівництва Успенського собору, Миколаївської та Покровської церкви. Також у рукописі був зазначений список друкованих робіт Василя Миколайовича Никифорова (у ХЄВ поданий список 17 друкованих робіт). Вже на той період роботи Василя Никифорова були у числі бібліографічних рідкостей, надруковані у різних періодичних виданнях, починаючи з 1858 року. Як зазначав земський та губернський діяч, юрист, землевласник Олександрійського повіту і кращий друг Василя Никифорова Іван Іванович Горонович: «Крім безпосереднього історичного, етнографічного зацікавлення вони (праці Никифорова) носять на собі відбиток його душі, його прагнень до пізнання навколишнього світу з відображеннями людського духу, проявлені в історичних, етнографічних та релігійних пам’ятниках».
Одна із перших праць Василія Никифорова «Нариси Олександрійського повіту» була надрукована у часописі «Херсонські єпархіальні відомості» у 1876 році № 22, 23 і 24 та в 1878 році у № 18, 19, 20. А також ця праця була надрукована окремими виданнями. Олександрійське та Єлисаветградське земства замовили понад 30 примірників. Праця мала дві частини і складалася за планом: 1 частина Астрономічний огляд повіту. Його межі. Простір. Кількість населення. Річки (37 річок). Струмки. Озера. Острови. Географічний опис. Могили і кургани. Городища, історичний нарис, де докладно оповідається про напади на Русь татар, поляків і інших і про положення козацтва. 2 частина: Дике поле і його заселення. У цій праці автор детально відображає 7 серій заселення краю, утворених в різні часи поселень з різних національностей. Цікаво, що сучасні автору межі повіту, призначені лише з часу запровадження земських установ 1866 року, до того часу місцевість, що її на початку ХХ століття займав Олександрійський повіт, підлягала різним змінам як територіальним, так і соціальним. Майже через 117 років, у 1993 р. «Нариси Олександрійського повіту» Василя Нікіфорова були надруковані у краєзнавчому часописі «Єлисавет», який виходив у Кіровограді (нині Кропивницький) в 90-х роках ХХ століття. Публікація їх розпочалася у випуску № 4, за 1993 р. і продовжувалася ще в семи номерах. До друку ці матеріали були підготовлені упорядником вищезазначеного часопису краєзнавцем Олександром Чудновим. На відміну від тексту оригіналу, праця Василія Никифорова була вперше надрукована ( у перекладі) українською мовою.
Однією з фундаментальних праць Василія Никифорова була праця «Матеріали для історії виникнення церков в Олександрійському повіті Херсонської губернії» на першому випуску зазначена 1901 роком, а закінчена автором у серпні 1905 р., і була надрукована в «Записках Одеського товариства історії та старожитностей» (том 21 за 1901 рік, том 26 у 1906 році, том 27 за 1907 рік). У праці автор подає історію заселення одинадцяти сіл: Мошорине, Протопопівка, Диківка; містечок: Дмитрівка, Суботці, Сентов, Вершац, Пантазіївка, Калантаєв і посад Нова Прага. Окреме місце займав історичний начерк м. Олекандрії, при чому на відбитці рукою автора зроблені виписки з видання О. Андрієвського «Исторические материалы из архива Киевского губернского правления» про гайдамацькі наскоки на Олександрійщину, Під заголовком: «II. Материалы для истории возникновения церквей в Херсонской епархии» подано історичний нарис міста Єлисаветград. Ці праці були видані і окремими виданнями в Одесі.
Будучи ще молодим студентом Одеської семінарії, Василь Никифоров проявляв свою зацікавленість до історичних, археологічних та етнографічних наук. Усі свої вподобання він старався підчинити вищим видам духовного служіння. Подаючи усі історичні та етнографічні факти у своїх працях він намагався розкрити усю повноту духовних законів… Цікаво, як Василій Миколайович Никифоров розподіляв свій час у поїздках, будучи учасником археологічних з’їздів: перш за все головним для нього були церковні служби, молитовне правило, а потім він старався освоїти доклади, відвідати музеї та екскурсії для перегляду пам’ятників старовини.
Василій Миколайович Никифоров був членом Імператорського археологічного товариства, учасником майже всіх археологічних з’їздів того часу , у тому числі він був членом Одеського Археологічного з’їзду у 1884 році. Відомо, що за його друковані праці з історії церков і заселення Олександрійського та Єлисаветградського повітів, короткий нарис з історії Херсонської єпархії, Одеське товариство історії і старожитностей приймає до свого числа в якості члена-кореспондента.
19 грудня 1889 року Василія Никифорова обирають членом-корреспондентом до складу Московського археологічного товариства. 19 березня 1890 року «в знак пошани до праць з історії та археології» Комітет Музею Церковних Старожитностей в Ростові обрав Никифорова своїм членом – співробітником.
Особливістю праць Василія Никифорова є цілісність і ґрунтовність у викладенні матеріалу, глибоке знання автором сучасних йому подій, прагнення поділитись своїми знаннями. Незважаючи на те, що праці Василія Никифорова церковного змісту, але вони передають читачам багато фактичного матеріалу з історії заснування міст Олександрії та Єлисавеграду, а також поселень Олександрійського повіту. Його роботи унікальні тим, що крім авторських описів Василій Никифоров подає тексти архівних документів. Цінність таких додатків полягає в тому, що вони безпосередньо доповнюють, або уточнюють окремі історичні події. Ще одна особливість і цінність праць Василія Никифорова – вони до сьогоднішнього дня не втратили свого наукового значення. Життя і творчий доробок Василія Миколайовича Никифорова вартий нашої уваги і потребує подальшого вивчення в контексті історичного, географічного та православного краєзнавства.
Ольга Божко
