Настанова преподобного Воніфатія (Виноградського)

Багатьом православним відоме мальовниче місце під Києвом із дивовижною назвою Феофанія (що означає Богоявлення). Всі, хто бував у цих місцях, надовго запам’ятають чудовий собор святого мука. Пантелеимона, святі джерела, гарний парк… Та мало кому відомо, що у 1861г. тут було засновано скит чоловічого Києво-Золотоверхо-Михайлівського монастиря. Засновником скиту у Феофанії був наш земляк – нещодавно прославлений у лику святих преподобний Вонифатій (у світі Виноградський Даміан Феодорович 1785-1871)

Де Бог, там немає зла. Все, що походить від Бога, мирно і корисно і приводить людину до самоосуду та смиренності.

Віра без діл мертва є (Як. 2, 26), а справи віри суть: любов, мир, довготерпіння, милість, смирення, несення хреста і життя за духом. Лише така віра ставиться в правду. Справжня віра не може залишатися без діл; хто істинно вірує, той неодмінно творить добрі справи.

Надія є сміливістю істинною до Бога, даною в серці людини від Божого натхнення і освіти.

Хто любить себе, той любити Бога не може.

Бійся Бога, говорить премудрий, і заповіді Його бережи (Еккл. 12, 13).

Два види страху: якщо не хочеш робити зла, то бійся Господа, і не роби; і якщо хочеш робити добро, то бійся Господа, і роби.

Для збереження миру душевного також усіляко має уникати засудження інших. Поблажливістю до брата і мовчанням зберігається душевний світ. Коли в такому устрої буває людина, то отримує Божественні одкровення.

Щоб не впадати в осуди ближніх, слід слухати себе; ні від кого не приймати поганих звісток і бути до всього мертвим. Коли хтось на тебе бреше і обмовляє, терпи з радістю. А коли хтось особливо тебе скривдить, не обурюйся і не суперечиш, пробач проси.

Треба йти середнім шляхом, не ухиляючись ні на ясно, ні на шуї (Прип. 4, 27), духу давати духовне, а тілу тілесне, необхідне підтримки тимчасового життя. Не повинно також і громадського життя відмовляти в тому, що воно законно вимагає від нас за словами Писання: віддайте Кесареву Кесареві та Божому Богові (Мат. 22, 21).

Будь-який успіх у чомусь має відносити до Господа і говорити з пророком: не нам. Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу.

Як у будь-якій хворобі є лікування, так і всякому гріху є покаяння.

Справжній піст полягає не в єдиному виснаженні плоті, а й у тому, щоб ту частину хліба, яку ти сам хотів би з’їсти, віддати голодному. Блаженні жадібні, що ті насититься (Мат. 5, 6).

Забери гріх, і хвороб не буде; бо вони бувають від гріха, як це стверджує св. Василь Великий: “Звідки недуги? звідки тілесні ушкодження? Господь створив тіло, а не недугу; душу, а чи не гріх. Що ж найбільше корисно і потрібно? З’єднання з Богом і спілкування з Ним через любов. Втрачаючи любов цю, ми відпадаємо від Нього, а відпадаючи, наражаємося на різні і різноманітні недуги” (Про те—що Бог не є причиною зла, ст. 213).

Хто переносить хворобу з терпінням і подякою, тому звинувачується вона замість подвигів або навіть більше.

Ніщо так душу упокорити не може, як убогий стан. Мовчи, терпи, молись, будь лагідний, смиренний, з усіма мирними, і врятуєшся.

Смиренномудрість полягає: жити за Божими заповідями, робити добрі справи і шанувати себе всіх гірше і грішніше.

Любов полягає у відкиненні своєї волі і в досконалому послуху Божому слову.

За образу, яка б вона не була, не повинно помститися, але, навпаки, прощати кривдникам від серця, хоч би воно й противилося цьому, і схиляти його переконанням слова Божого: якщо не відпускаєте людиною їхні провини, ні батько ваш небесний відпустить вам гріхів ваших (Мат. 6, 6, 6). Моліться за напасті, що творять вам (Матв. 5, 44).

Не слід живити в серці злості чи ненависті до ближнього — ворогуючого, але має любити його і, скільки можна, творити йому добро, дотримуючись вчення Господа нашого Ісуса Христа: любіть вороги ваші, добро чиніть ненавидящим вас (Мат. 5, 44).