Богоявленський жіночий монастир у селі Диківка Знам’янського благочиння є однією з найстаріших православних обителей Олександрійської єпархії. У 2026 році відзначається 30-річчя від дня його заснування, що стало важливою ювілейною подією для єпархії.

Свято-Богоявленський жіночий монастир розташований за тридцять кілометрів від Олександрії, у селі Диківка Знам’янського району.

За історичними даними, село Диківка було засноване у першій половині XVIII століття, на місці зимівника козака Дикого, який служив у Миргородському полку. Перша згадка про село Диківка датована 1742 роком.

Свою історію обитель веде з другої половини XVIII століття, коли сербські військові під проводом полковника Іоанна Хорвата збудували тут кам’яний храм на честь Богоявлення Господнього. Церква мала оригінальну архітектурну форму: в її основі лежав восьмикінцевий хрест із прямою нижньою перекладиною.

За місцевим переказом, храм було зведено для архімандрита Софронія та одинадцяти ченців, які прибули із Сербії. Однак тогочасна Диківка була доволі жвавим поселенням, адже розташовувалася на важливому шляху між Єлисаветградом і Кременчуком. Через це місцевість не могла забезпечити належних умов для усамітненого чернечого життя. Тому сербські монахи оселилися в сусідньому лісовому масиві, де для них було споруджено монастирські корпуси, що, на жаль, не збереглися до наших днів.

Упродовж своєї історії храм пережив чимало випробувань. У роки радянської влади його було закрито. Спочатку святиню використовували як зерносховище, а згодом переобладнали під місцеву лікарню. У приміщенні храму розміщувалися палати для хворих та кабінети лікарів. Саме таке, відносно дбайливе використання дозволило зберегти будівлю до нашого часу. За спогадами місцевих жителів, навіть у ті роки люди відчували тут особливу благодатну атмосферу, а серед населення побутувала розповідь, що ночами в стінах колишньої святині можна було почути церковний спів.

Передумови заснування монастиря

Ідея створення жіночого монастиря виникла завдяки батькові майбутньої ігумені Феофанії, який був священником сусіднього села Дмитрівка та духовно опікувався також селом Диківка. Проїжджаючи повз старовинний храм, що на той час використовувався як лікарня, він мріяв повернути будівлі її первісне призначення. Особливо важливим він вважав те, що храм не був зруйнований, а лише переобладнаний під медичний заклад.

Священник звернувся до архієпископа Кіровоградського і Олександрійського Василія (Васильцева), який після огляду храму запропонував створити саме жіночий монастир, оскільки в єпархії на той час такої обителі не існувало. Він благословив розпочати пошук сестер та організацію майбутнього монастиря.

Благословення майбутньої ігумені

На момент отримання благословення майбутня ігуменя Феофанія вже несла послух у Толзькому жіночому монастирі (Ярославль) і не планувала залишати обитель, оскільки вважала її своїм духовним домом.

Після приїзду батьків вона висловила сумнів щодо переїзду, однак вирішила діяти виключно за благословенням свого духовного наставника. Духівник підтримав рішення про створення нової обителі, назвавши це особливим життєвим хрестом. Саме це благословення стало вирішальним для її переїзду до Диківки. Цікаво, що ще до приїзду батьків настоятелька Толзького монастиря несподівано наказала сестрам «не ображати майбутню ігуменю», хоча ніхто ще не знав про майбутнє призначення Феофанії. Це було сприйнято як знак Божого Промислу.

Офіційне відкриття монастиря

27 липня 1996 року Священний Синод Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого митрополита Володимира ухвалив рішення про відкриття Богоявленського жіночого монастиря. Реалізація цього рішення відбувалася за підтримки архієпископа Василія.

Перші роки існування

Розпочинати довелося практично з нуля. На території майбутнього монастиря діяла лікарня. У самому храмі були лікарняні кабінети та палати. Після переведення медичного закладу до Знам’янки медичне обладнання вивезли, залишивши лише порожні стіни.

Першою помічницею майбутньої ігумені стала дівчина Оксана (майбутня монахиня Надія). Вони удвох почали облаштовувати монастир, маючи лише одну невелику кімнату, яку переобладнали під келію. Житлових корпусів не існувало — були лише колишні лікарняні приміщення. Поступово ремонтували кімнату за кімнатою, власноруч виконуючи всі необхідні роботи.

Ігуменя згадує, що не відчувала страху перед труднощами. Вона прагнула якомога швидше впорядкувати обитель, хоча спочатку навіть думала, що після цього повернеться до Толзького монастиря. Проте, за її словами, «так по ходу» минуло вже тридцять років.

Формування монастирського життя

Основою становлення обителі стали праця та послух. Майбутня ігуменя згадує, що в Толзькому монастирі її насамперед навчали не теоретичним знанням, а практичному служінню: роботі на кухні, у господарстві, догляду за приміщеннями та підтриманню порядку. Саме там вона засвоїла принцип: якщо буде лад у монастирі, то буде лад і в душі людини. Цей досвід став фундаментом життя нової обителі.

Господарське становлення

У перші роки сестрам доводилося практично самостійно забезпечувати існування монастиря. Вони займалися будівництвом, реставрацією храму, облаштуванням трапезної, спорудженням огорожі, обробітком землі та веденням господарства.

При монастирі з’явилося власне підсобне господарство із земельними угіддями та худобою. Через нестачу техніки сестри нерідко вручну збирали врожай, косили сіно, заготовляли корм для тварин, прибирали територію, збирали деревину для опалення. Усі ці роботи вони виконували як частину монашого послуху, а не лише як спосіб матеріального забезпечення монастиря.

Монастир сьогодні

За три десятиліття Богоявленський жіночий монастир перетворився на важливий духовний центр регіону. Тут постійно приймають паломників, надають їм можливість відпочити, пригоститися їжею та взяти участь у богослужіннях. Обитель також активно допомагає місцевій громаді: сестри беруть участь у благодійних та громадських заходах, готують страви для свят і підтримують жителів навколишніх сіл.

Особливою подією в новітній історії монастиря стало прославлення місцевошанованого святого Іоанна Похідченка, мощі якого нині перебувають у Богоявленському храмі. Це ще більше зміцнило духовне значення обителі для Олександрійської єпархії.

Протоієрей Олександр Камочкін